Моя доленосна подорож до Німеччини

Іра Воронкевич, учасниця клубу німецької мови для початківців, поділилася з нашими читачами своєю цікавою розповіддю про візит до Німеччини. Ірина танцює  в ансамблі народної музики і танцю "Візерунок" при Тернопільській обласній філармонії.

Все почалось ще у 2011 році. Разом з подружкою я готувалася святкувати Новий рік за кордоном по студентській програмі. Маршрут був Дрезден – Берлін - Прага. Найцікавіше - це святкові дні в Німеччині, де нам випала можливість пожити в німецьких родинах.
На той час мій словниковий запас німецьких слів обмежувався фразами: «Guten Morgen!», «Guten Tag!» і «Mein Name ist Ira». Ще тоді я вчилась в Херсоні на третьому курсі за спеціальністю хореографія і ніколи не думала, що знання німецької мови стане мені колись у пригоді.

Їхали ми автобусом, дівчата та хлопці різного віку з усіх куточків України. По приїзді нас розділили по групах і ми повинні були самі дістатись до місця зустрічі. Знання англійської мови допомогло нашій команді дістатися до потрібної зупинки, метро, вулиці і нарешті будиночку, де і було головне місце збору. Потім, з групок по двоє, троє, четверо людей кожен тягнув листок з іменем німецької родини, в якої мав мешкати. Familie Hoppe, Koschatweg Strasse 55b.  У них мали зупинитися троє дівчат: моя подружка, дівчинка зі Львова, яка, як виявилось пізніше,  володіла непоганим німецьким словниковим запасом, щоб спілкуватися з нашою сім’єю, та я. Ми отримали мапу зі схемою розташування нашого дому. Наша пошукова команда складалася з двох братів, німецька гостьова сім’я яких жила поряд з нашою, та ми - троє дівчаток одного віку.
І так, мить першого знайомства.  Це були старенькі дідусь і бабуся, років 70 на вигляд. Вони зустріли нас тепло і радісно та відвели в окремий будиночок поряд з їхнім. На ліжках лежали серпантин і цукерки. А на столі красувалися різноманітні ласощі.
Після знайомства, ми поїхали гуляти містом. Бранденбурзькі ворота, Стара національна галерея, Берлінський собор, Берлінська телевежа, Старий музей. Це все і багато іншого захопило нас своєю чарівністю.
Пізніше, вдома, спілкувалися з сім’єю. Joahim Hoppe приніс мапу України і ми показували міста, в яких живемо.
Як з’ясувалося через кілька днів, Новий рік ми мали святкувати в іншій сім’ї. Edith і Joahim Hoppe, не будучи впевнені, що ми приїдемо, запланувала поїздку в гори.
Так, одного дня, повернувшись з чергової прогулянки по Берліну, ми не застали нікого вдома, а лише холодильник, набитий їжею спеціально для нас, набір необхідного посуду, і, по суті, місячний запас води та солодощів, хоч жити там нам лишалось кілька днів. Тож ця мила сімейна пара залишила нам ключі від будинку і повністю довірилась трьом незнайомим дівчатам з іншої країни.
Зустріч 2012 року була організована при місцевій церкві. Там була і передноворічна молитва, і фуршетний стіл, і пісні, і танці різних народів. Ми представляли Україну своїм танцем, заздалегідь підготовленим вдома. А вже 1го січня мали святковий обід в сім’ї  Lulkevich, друзів нашої гостьової сім’ї, в якій на той час вже проживали двоє братів з Тернополя. Разом з Люлькевичами святкували їхні онучки, одна з яких, Rebekka, добре володіла англійською і була нашим перекладачем.
Ми частувалися їхніми стравами, співали українські пісні, подарували сувеніри на згадку. А на прощання обмінялися електронними адресами. З сім’єю Hoppe ми так і не встигли попрощатися, тож написали їм листа з вдячністю за все, що вони для нас зробили, на ламаній німецькій мові.
Так я провела свій перший Новий рік за кордоном. З цими сім’ями листуємось і по сьогоднішній день. Повернувшись додому, я почала вивчати німецьку мову на курсах в Німецькому центрі культури і здобула собі ще більше друзів з Німеччини. Моїм чоловіком став той самий хлопець з Тернополя, що був на святковому обіді 1-го січня. Rebekka була на нашому весіллі.
Подорож до Німеччини стала для мене доленосною. Я переконана, хто побував в Німеччині бодай раз, не може лишитися байдужим до цієї країни та її мешканців!

Немає коментарів:

Дописати коментар