Камішібай - театральний переказ з ілюстраціями

 

Спільне читання і обговорення книг, робота з текстом та ілюстраціями – часті заходи, що проводяться в Тернопільській обласній бібліотеці для молоді. Чудовим методом пробудження в дітей культури читання, їх природної цікавості до оповідань та казок став театр камішібай. Ілюстрації полегшують розуміння змісту сказаного та сприяють активнішому прослуховуванню. Пробують себе у ролі активних оповідачіві і самі діти, вигадують власні історії, розвиваючи творчість та уяву. Театр камішібай також є потужним помічником у вивченні німецької мови. У цьому вже переконались наші маленькі читайлики.

Камішібай – це форма візуальної та спільної розповіді, яка поєднує в собі використання намальованих вручну зображень та живу розповідь презентуючого. «Камі» перекладається як папір, а «шібай»  – гра чи драма.

Походження Камішібай залишається незрозумілим, але коріння мистецтва сягають у різні традиції візуального оповідання, які були поширені в минулому в Японії. Сучасна форма Камішибай з'явилася лише у 1929 – і завоювала неабияку популярність у 30-ті та 40-ві рр. ХХ ст. На жаль, після появи дешевих телевізорів у 50-ті традиція поступово зійшла нанівець.

У типовій виставі Камішібай бере участь ведучий, який стоїть на сцені праворуч від невеликої дерев'яної скриньки. Усередині цієї скриньки знаходяться 12 – 20 карток із зображеннями, що ілюструють кожну його розповідь. Ця мініатюрна сцена зазвичай знаходиться на велосипеді того, хто говорить. Ведучий змінює картки у міру того, як розповідається історія – з різною швидкістю. Найкращі майстри Камішібай історію не читають, а розповідають – при цьому дивлячись у зал чи аудиторію.

Зрозуміло, просто, візуально

Хоча Камішібай є формою візуальної розповіді, яка з'явилася лише 90 років тому, але коріння цієї традиції сягає глибини століть. Камішібай все ще при цьому може дати кілька уроків тим, хто сьогодні займається медіа-презентаціями. Тара Макгоуен (Tara McGowan), авторка книги “Урок Камішібай”, стверджує, що візуальні сцени Камішібай найбільше нагадують кадри звичайного фільму: «Зображення Камішібай зазвичай показуються дуже швидко, тому всі зайві деталі не встигають ухопитися глядачем, що відкриває, між іншим, широкі можливості для неправильної інтерпретації. Дуже важливо зробити кожну картку більш-менш ідеальною - так, щоб вона фокусувала увагу глядача на подіях та персонажах, які є для оповідання на даний момент найважливішими», – каже вона.

«Якщо у вашій презентації занадто багато деталей, які прибрати не вийде, то методика Камішібай вам не підійде. Якщо ж вашою метою є досягнення максимальної ясності та стислості, то більш відповідну методику порадити буде складно». Уявити те, як сьогодні в епоху мультимедіа та екранів можна застосувати уроки та дух Камішібай буде не дуже складно.

Камішібай та його уроки для сучасних презентацій

Камішібай може дати нам кілька корисних порад, які можна буде застосовувати при складанні сучасних мультимедійних презентацій. Ось хоча б кілька речей, які варто взяти до уваги.

(1) Зображення повинні бути більшими та зрозумілими.

Камішібай завжди використовує великі та зрозумілі зображення – щоб їх бачили всі люди в аудиторії. Наша мантра звучить так: «Робимо так, щоб було видно в задньому ряду». Цей підхід відрізняється від того, що використовується у книгах. Там зображення наповнюється масою деталей, тому що передбачається, що читач матиме час на їх вивчення. При презентації на великому екрані, однак, дрібні деталі будуть глядачами неминуче втрачені – просто тому, що їх важко помітити. Якщо у вас багато деталей, і якщо при цьому дуже важливо, щоб люди їх помітили і зрозуміли, краще використовувати роздатковий матеріал.

(2) Зображення можуть виходити за межі.

У Камішібай зображення ніколи не переповнюються деталями. Використовується вся картка, але якась її частина може бути практично порожньою – для того, щоб контрастністю підкреслити якийсь особливо важливий елемент. При цьому елементи можуть візуально виходити за межі картки або бути прихованими. Передбачається, що глядачі самі додумають елементи, що бракують. За рахунок цього зображення зовні виходить більшим і виглядає більш простим. Не слід зосереджувати всі елементи в центральній частині презентації.

(3) Зображення можуть брати активну роль.

Зображення можуть не тільки допомагати ілюструвати розповіді, але й відігравати активну роль у цьому процесі. Виступаючий сам вирішує, коли необхідно зосередити увагу аудиторії на ньому, а коли – на зображенні. Таким чином, розповідь виходить збалансованою у візуально-слуховій проекції, з погляду аудиторії. Ви не тільки говорите, а й показуєте – м'яко, гладко та в гармонії з розповіддю.

(4) Спростіть усі деталі.

Камішібай від звичайних книг із зображеннями відрізняє те, що в першому випадку йдеться про живе та візуальне уявлення. Це означає, що такі зображення уникатимуть зайвих візуальних деталей і концентруватимуть увагу глядача на найголовніших і необхідних розумінню історії моментах. Подання Камішібай можна порівняти з презентаціями TED, де зображення використовуються для того, щоб підкреслити головну ідею через її спрощення.

(5) Дозвольте іншим брати участь у своїй презентації.

Навіть незважаючи на те, що ми користуємося зображеннями, не слід забувати про важливість міжособистісної взаємодії. Старі майстри Камішібай завжди активно працювали під час своїх вистав з аудиторією. Це не телевізор – ви не просто сидите та дивитеся. Хороший майстер Камішібай завжди вміє зацікавити і викликати реакцію у відповідь серед своїх глядачів.

Цікаво, що в мемуарах деяких майстрів Камішібай йдеться про те, як у 50-ті роки минулого століття юні глядачі поступово почали переставати реагувати на їхні спроби вв'язати їх у виставу. Це пов'язано з поширенням телевізорів. Діти, які звикли просто сидіти та дивитися, більше не хотіли брати участь у дії. Сьогодні, однак, спостерігається зворотний тренд: ми маємо можливість залучити глядачів до роботи з презентаціями – принаймні в тих межах, які нав'язує нам обрана тема. Так що, майстри Камішібай все ще можуть дати нам масу корисних уроків.